Особливості та сильні сторони раціонально-емотивно-поведінкової терапії Альберта Елліса: порівняння з когнітивно-поведінковою терапією Аарона Бека та образно-фокусованою когнітивно-поведінковою терапією Юлії Сенченко

Анотація. У статті проаналізовано специфічні теоретичні й практичні особливості раціонально-емотивно-поведінкової терапії (РЕПТ) Альберта Елліса в порівнянні з когнітивно-поведінковою терапією (КПТ) Аарона Бека та образно-фокусованою когнітивно-поведінковою терапією (ОФ-КПТ) Юлії Сенченко. На основі рецензованих публікацій і першоджерел розглянуто ключові відмінності між РЕПТ і КПТ: рівень роботи з когніціями, розуміння ядра психологічного розладу, розрізнення функціональних і дисфункціональних емоцій, концепцію безумовного прийняття, масштаб бажаної терапевтичної зміни, ставлення до поступовості та стиль терапевта. Окремо охарактеризовано роль ОФ-КПТ у роботі з тілесно-образним, довербальним досвідом і показано, як цей підхід доповнює РЕПТ, а не конкурує з нею. Стаття буде корисною практикуючим психологам і студентам, які прагнуть усвідомлено обирати терапевтичний інструментарій залежно від рівня, на якому закодована проблема клієнта.

Ключові слова: раціонально-емотивно-поведінкова терапія, РЕПТ, когнітивно-поведінкова терапія, образно-фокусована КПТ, Альберт Елліс, Аарон Бек, Юлія Сенченко, безумовне прийняття.

Чому варто порівнювати

Раціонально-емотивно-поведінкова терапія (РЕПТ), когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) та образно-фокусована когнітивно-поведінкова терапія (ОФ-КПТ) належать до однієї великої родини когнітивних підходів. У всіх трьох в основі лежить ідея, що не самі події викликають страждання, а те, як людина їх опрацьовує — думками, переконаннями, образами. Але «спільна родина» не означає «однакові методи». Кожен із цих підходів має власну теоретичну логіку, власне розуміння того, де саме «ламається» психіка, і власний інструментарій. Мета цієї статті — показати, у чому конкретно РЕПТ відрізняється від двох сусідніх підходів і де саме її сила.

Одразу варто розділити факти і межі впевненості. Порівняння РЕПТ і КПТ Бека спирається на опубліковані наукові джерела, включно з текстом, який написали в співавторстві сам Аарон Бек і Крістін Педескі — тобто це не інтерпретація «збоку», а позиція, узгоджена засновниками обох підходів. Натомість матеріали з образно-фокусованої КПТ, якими я користуюся, — це навчальні матеріали курсів, які я пройшла, навчаючись у самої засновниці методу, Юлії Сенченко. Це не применшує їхню цінність, але означає, що в цій частині я спираюся на конспективний, прикладний виклад методу авторкою і на власний практичний досвід.

РЕПТ у двох словах: не подія, а переконання про неї

Альберт Елліс створив підхід, який спершу назвав «раціональною терапією» (1955), а згодом — «раціонально-емотивно-поведінковою терапією», щоб підкреслити, що зміна відбувається одночасно на трьох рівнях: мисленнєвому, емоційному й поведінковому. Ядро теорії — модель ABC(DE): A (activating event) — подія; B (beliefs) — переконання про неї; C (consequences) — емоційні й поведінкові наслідки. Ключова теза РЕПТ у тому, що саме B, а не A, визначає C. Далі йдуть D (disputing) — оскарження ірраціональних переконань і E (new effective philosophy) — нова, ефективніша життєва філософія.

Це не просто перефразована когнітивна модель Бека. У РЕПТ переконання діляться на раціональні (гнучкі, недогматичні — «преференції») та ірраціональні (жорсткі, абсолютистські — «musts», вимоги). За словами Рея ДіДжузеппе, одного з провідних теоретиків РЕПТ, суть будь-якого емоційного розладу — жорстка вимога («я мушу», «ти повинен», «світ має») і похідні від неї: катастрофізація («це жахливо»), нестерпність фрустрації («я не витримаю цього») і глобальна негативна оцінка себе, інших або життя («я нікчема» / «ти нікчема» / «це нікчемний світ»).

РЕПТ і КПТ: близькі родичі з різною філософією

Що спільного

Обидва підходи структуровані, психоедукативні, орієнтовані на співпрацю з клієнтом, спираються на домашні завдання й вважають, що дезадаптивне мислення можна виявити, перевірити й змінити. Обидва належать до доказових підходів і мають давню традицію клінічних досліджень.

Де проходить межа

Найточніше цю межу окреслили самі засновники. У статті «Science and Philosophy: Comparison of Cognitive Therapy and Rational Emotive Behavior Therapy» (Padesky & Beck, 2003) Крістін Педескі та Аарон Бек прямо погоджуються з Еллісом (2003) у тому, що РЕПТ приділяє значно більше уваги активному навчанню клієнта загальних життєвих філософій, тоді як когнітивна терапія Бека традиційно зосереджена більше на роботі з конкретним змістом автоматичних думок і проміжних переконань, пов’язаних із конкретною проблемою. Це підтверджує і Вінді Драйден у своїй книзі «Rational Emotive Behaviour Therapy: Distinctive Features» (2009): він окремо наголошує, що йдеться про узгоджену, а не полемічну позицію обох шкіл.

З цього випливає кілька практичних відмінностей.

Перше — рівень, на якому відбувається робота. КПТ класично працює з ієрархією когніцій: автоматичні думки → проміжні переконання (правила, установки) → глибинні (базові) переконання. Терапевт рухається поступово, часто через сократівський діалог і скероване відкриття («guided discovery»), допомагаючи клієнту самому дійти висновків. РЕПТ від самого початку прицільно йде до ядра — жорстких вимог і глобальних оцінок — і активно, часто напряму, оскаржує їх логічно, емпірично й прагматично (наскільки переконання відповідає реальності, наскільки воно допомагає клієнту жити).

Друге — розуміння того, що саме лежить в основі розладу. У РЕПТ це ригідність переконань як така (жорсткість, догматизм, «musts»), а не просто спотворений чи негативний зміст думки. Гнучкі, недогматичні переконання вважаються ядром психологічного здоров’я незалежно від їх емоційного забарвлення.

Третє — розрізнення функціональних і дисфункціональних емоцій. РЕПТ наполягає, що різниця між, наприклад, тривогою та занепокоєнням, гнівом і роздратуванням — не лише кількісна (сильніше/слабше), а якісна: це принципово різні емоційні стани, що виникають із принципово різних типів переконань (жорстких проти гнучких). Це дає терапевту чіткіший орієнтир мети терапії — не «менше емоції», а «інша, здоровіша емоція у відповідь на ту саму подію».

Четверте — концепція безумовного прийняття. Це, мабуть, найбільш впізнавана філософська особливість РЕПТ: безумовне самоприйняття (unconditional self-acceptance), безумовне прийняття інших (unconditional other-acceptance) і безумовне прийняття життя (unconditional life-acceptance). Ідея в тому, що людину неможливо коректно оцінити глобально («я хороший» / «я поганий»), бо вона — надто складна суміш якостей, вчинків і рис, щоб зводити її до однієї оцінки. Натомість можна оцінювати конкретні дії чи риси, не переносячи цю оцінку на цілісність особи. Це не техніка позитивного мислення — це окрема філософська позиція, яку РЕПТ навчає клієнта засвоювати системно.

П’яте — масштаб бажаної зміни. РЕПТ прагне того, що Елліс називав «глибинною філософською зміною» (profound philosophic change) — засвоєння кількох базових життєвих настанов, які клієнт зможе застосовувати в багатьох різних ситуаціях, а не лише в тій, із якою він прийшов на терапію. Драйден чесно зазначає: далеко не всі клієнти досягають такої зміни в повному обсязі, і РЕПТ це визнає, пропонуючи проміжні рівні результату. Але сама постановка мети — ширша за усунення конкретного симптому.

Шосте — ставлення до поступовості. Елліс свідомо виступав проти суто градуального підходу (на кшталт систематичної десенсибілізації Вольпе), аргументуючи, що надто повільне, «крок за кроком» проходження ієрархії страху ризикує непомітно закріпити в клієнта нетерпимість до дискомфорту й фрустрації. РЕПТ частіше заохочує клієнта зустрічатися зі складними ситуаціями швидше, ніж це прийнято в класичних поведінкових протоколах, — за принципом «складно, але не нестерпно».

Сьоме — стиль терапевта. РЕПТ традиційно більш директивна, активна й подекуди конфронтаційна: терапевт відкрито оскаржує ірраціональні переконання, використовує логічну аргументацію, гумор, іноді емоційно-провокативні вправи. КПТ історично тяжіє до більш м’якого, сократівського стилю, де терапевт менше «доводить», а більше ставить запитання, які підводять клієнта до власних висновків.

Важливо: жодна з цих відмінностей не робить один підхід «кращим» узагальнено. Вони описують різні акценти всередині спільної когнітивної традиції — і саме тому, до речі, Драйден у своїй книзі окремо звертає увагу, що є «специфічна» (елегантна) РЕПТ і «загальна» РЕПТ, яка фактично збігається з широким полем КПТ. Саме в такій, елегантній моделі РЕПТ ми зараз і працюємо — і саме цього формату навчаємо своїх студентів.

Образно-фокусована КПТ: коли слова не дістають

Тут я спираюся виключно на конспекти й матеріали навчального курсу ОФ-КПТ і на власний практичний досвід. Рецензованої літератури, яку можна було б процитувати з повною науковою вагою, у цьому розділі немає.

Загальна логіка ОФ-КПТ: частина емоційного досвіду — особливо сором, ранні травматичні спогади, глибокі схеми на кшталт «я дефективний», «я програв» — закодована не у вербальних переконаннях, а в тілесно-образній, процедурній пам’яті. Логічний диспут переконань («ти не невдаха») часто до цього матеріалу просто не дістає, бо проблема не є суто когнітивною конструкцією — вона живе в образі, відчутті, внутрішній сцені. Тому основний інструмент тут — робота з переписуванням травматичного чи болючого образу безпосередньо, а не через його вербальну інтерпретацію.

У цій логіці ОФ-КПТ і РЕПТ не конкурують, а доповнюють одне одного в різній послідовності: спочатку образна робота «розм’якшує» досвід на рівні відчуттів, а вже потім раціонально-емотивний диспут закріплює результат на рівні свідомих переконань і життєвої філософії.

У чому конкретно сила РЕПТ

Зважаючи на все сказане вище, можна сформулювати кілька речей, у яких РЕПТ показує себе особливо сильно порівняно із сусідніми підходами.

Вона дає клієнту не просто спосіб впоратися з однією проблемою, а транспортовану філософію — набір принципів (гнучкість замість вимог, толерантність до фрустрації, безумовне прийняття), які застосовні до майже будь-якої життєвої ситуації. Це робить її потенційно ефективною там, де в клієнта не одна ізольована проблема, а стійкий патерн мислення, що продукує різні симптоми в різних сферах життя.

Вона напряму працює з ядром — жорсткістю переконань, — а не лише з їх змістом, тому може бути швидшою там, де клієнт достатньо стабільний і психологічно готовий до прямого диспуту: менше проміжних кроків, менше часу на дослідження кожної окремої автоматичної думки.

Вона дає чіткий, операціоналізований критерій психологічного здоров’я — не «відсутність негативних емоцій», а здорові негативні емоції у відповідь на реальні негаразди (сум, а не депресія; занепокоєння, а не тривога; роздратування, а не лють), що дає і терапевту, і клієнту зрозумілий орієнтир мети.

Вона пропонує окрему, самостійно цінну філософську рамку — безумовне прийняття себе, інших і життя, — яка не зводиться до когнітивної реструктуризації і може бути потужним ресурсом для клієнтів із проблемами самооцінки, перфекціонізму, провини й сорому на рівні переконань (на відміну від сорому, вкоріненого тілесно-образно, — там ефективнішою є образна робота).

І водночас чесно варто визнати межу: там, де проблема закодована не в переконаннях, а в тілесному, образному чи процедурному досвіді — глибока травма, сором, що «не піддається логіці» — прямий раціональний диспут може «не дістати». Тут сильнішими виявляються образно-фокусована КПТ або EMDR, а РЕПТ добре працює вже на етапі закріплення результату на рівні свідомої життєвої філософії.

Висновок

РЕПТ, КПТ та ОФ-КПТ — не конкуренти за звання «найкращого методу», а інструменти, що працюють на різних рівнях того самого психологічного матеріалу: КПТ — на рівні конкретного, ситуативного змісту думок; РЕПТ — на рівні глибинної життєвої філософії; ОФ-КПТ — на рівні тілесно-образного, довербального досвіду. Сильна сторона РЕПТ — саме в її претензії на широту: вона не просто лікує симптом, а намагається змінити спосіб, яким людина взагалі мислить про себе, інших і світ.

Для практика це означає передусім одне: вибір методу варто узгоджувати не з особистою прихильністю до певної школи, а з тим, на якому рівні насправді «живе» проблема клієнта — у переконаннях, у автоматичних думках чи в тілесно-образному досвіді. Саме в цьому й полягає практична цінність порівняння, здійсненого в цій статті.

Джерела

1. Ellis, A. (1958). Rational psychotherapy. Journal of General Psychology, 59, 35–49.
2. Dryden, W. (2009). Rational Emotive Behaviour Therapy: Distinctive Features. Hove: Routledge. ISBN 978-0-415-43085-2 (hbk) / 978-0-415-43086-9 (pbk).
3. DiGiuseppe, R., Doyle, K. A., Dryden, W., & Backx, W. (2014). A Practitioner’s Guide to Rational-Emotive Behavior Therapy (3rd ed.). New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-974304-9.
4. Padesky, C. A., & Beck, A. T. (2003). Science and philosophy: Comparison of cognitive therapy and rational emotive behavior therapy. Journal of Cognitive Psychotherapy: An International Quarterly, 17(3), 211–224.
5. Beck, A. T., Rush, A. J., Shaw, B. F., & Emery, G. (1979). Cognitive Therapy of Depression. New York: The Guilford Press.
6. Beck, J. S. (2011). Cognitive Behavior Therapy: Basics and Beyond (2nd ed.). New York: The Guilford Press.
7. DiGiuseppe, R. Distinctive Features of REBT [навчальна презентація]. St. John’s University / Albert Ellis Institute.
8. Сенченко, Ю. Матеріали авторського навчального курсу «Образно-фокусована когнітивно-поведінкова терапія» (ОФ-КПТ). Неопубліковані навчально-методичні матеріали курсу; використано на основі власного досвіду навчання авторки статті.