Право бути новачком: чому незграбність — не доказ нездібності
Авторка: Вікторія Устінова
Коли ми починаємо вчитися чогось нового, нам часто хочеться отримати навичку, пропустивши незручний період, у якому ми ще нічого не вміємо. Перші помилки легко перетворюються на висновки: «це не моє», «зі мною щось не так» або «я не повинен виглядати так безглуздо». У статті розглянемо, як вимогливість до себе, низька переносимість дискомфорту та глобальне оцінювання власної особистості заважають навчанню — і як дозволити собі залишатися новачком достатньо довго, щоб справді набути нової навички.
Навчитися — так. Бути новачком — ні
Зараз я розповім, як не почуватися тупим, коли починаєш учитися чогось нового.
Ніяк.
Точніше, універсального способу зовсім не відчувати незграбності, розгубленості чи некомпетентності не існує. Та й не кожна людина обов’язково переживатиме саме сором. Але початок навчання майже неминуче передбачає період, коли ми ще не знаємо, не розуміємо і не вміємо того, чого хочемо навчитися.
Це доволі очевидний факт. Проте емоційно прийняти його набагато складніше.
Ми хочемо вперше прийти на танці — і бажано одразу танцювати. Прийти до спортзалу — і якимось дивом уже знати, що роблять усі ці страшні залізяки. Почати говорити іноземною мовою — без пауз, неправильних закінчень і дивного акценту. Провести першу консультацію — і почуватися так упевнено, ніби за плечима вже десять років практики.
Тобто ми хочемо нової навички, але бажано без етапу, на якому цієї навички в нас іще немає.
Ми готові заплатити за навчання часом і зусиллями, але не хочемо платити незграбністю. Проблема в тому, що вона також входить у вартість.
Коли невдала спроба перетворюється на вирок
Припустімо, людина прийшла на перше заняття з танців. Вона плутає рухи, відстає від музики й дивиться на сусідів, щоб зрозуміти, куди взагалі ставити ноги.
Факт звучить так:
Я поки що погано виконую ці рухи.
Але мозок нерідко додає до факту цілу історію:
У мене вже зараз має виходити краще.
Я не повинен виглядати таким недосвідченим.
Напевно, всі помітили, який я незграбний.
Можливо, це просто не моє.
Можливо, я взагалі ні на що не здатний.
І ось людина вже оцінює не конкретну спробу. Вона оцінює всю себе.
«Я погано виконав вправу» перетворюється на «я бездарний».
«Я ще не розібрався» — на «я тупий».
«Мені знадобиться більше практики» — на «це не моє».
Хоча, можливо, це не «не ваше». Можливо, ви просто робите це третій раз у житті.
Третя спроба — доволі слабка доказова база для такого серйозного висновку про власні здібності.
Як це пояснює РЕПТ
У раціонально-емотивно-поведінковій терапії використовується модель ABC.
A — активуюча подія. Людина робить щось нове, помиляється, не розуміє інструкції або бачить, що інші справляються краще.
B — переконання про подію. Наприклад: «Я вже повинен це вміти», «Я не маю права виглядати безглуздо» або «Якщо я помиляюся, це доводить, що я нездібний».
C — емоційні та поведінкові наслідки. Сором, тривога, самознецінення, прокрастинація, уникнення наступного заняття або повна відмова від навчання.
Це не означає, що всі емоції створюються виключно думками. На наші реакції впливають попередній досвід, темперамент, стан нервової системи, ставлення викладача, безпека середовища й багато інших факторів. Але переконання визначають, яке значення ми надаємо своїй помилці.
Дослідження РЕПТ показують помірний зв’язок ірраціональних переконань із психологічним дистресом. Це не доводить простої причинності, але підтримує необхідність працювати не лише із ситуацією, а й із тим, як людина її інтерпретує (Vîslă та співавт., 2016).
У переживаннях новачка особливо помітні чотири типи ірраціональних переконань.
1. Вимогливість
Я хочу робити це добре — отже, в мене вже зараз неодмінно має виходити добре.
Бажання перетворюється на закон. Наче існує правило, за яким людина має отримати результат раніше, ніж устигла сформувати навичку.
Раціональна альтернатива:
Я дуже хочу робити це добре, але немає закону, за яким я вже зараз мушу це вміти.
2. Катастрофізація
Помилитися при інших — це жахливо.
Помилка може бути неприємною. Хтось справді може її помітити. Інколи інші люди можуть навіть відреагувати нетактовно. Але «дуже неприємно» не дорівнює «жахливо, нестерпно і такого за жодних обставин не мало статися».
Раціональна відповідь:
Мені не подобається виглядати незграбно. Але це неприємність, а не катастрофа.
3. Низька переносимість фрустрації
Я не витримаю цього сорому, напруження і розгубленості.
Насправді людина вже перебуває в цьому стані — і витримує його. Можливо, важко. Можливо, з бажанням утекти. Проте дискомфорт не завжди є сигналом небезпеки. Іноді він повідомляє лише про те, що ми робимо щось незвичне.
Це складно й неприємно, але я можу це витримати заради важливої для мене мети.
4. Глобальне оцінювання себе
Якщо я роблю це погано, я тупий або безнадійний.
Але одна людина протягом дня може вдало виконати десятки дій і невдало — ще кілька. Вона навчається, змінюється, помиляється, виправляється. Звести всю її особистість до одного результату неможливо.
Можна оцінити конкретну дію:
Сьогодні я справді виконав цю вправу погано.
І не додавати:
Отже, я поганий.
Помилки не навчають автоматично
Важливо не впасти в іншу крайність і не романтизувати невдачі.
Помилка сама по собі ще нічого не навчає. Без зворотного зв’язку людина може повторювати неправильну дію й закріплювати її. Навчанню сприяє інша послідовність:
спроба → конкретний зворотний зв’язок → аналіз → корекція → повторна спроба.
Огляд досліджень навчання на помилках підкреслює значення коригувального зворотного зв’язку та низькоризикових умов, у яких помилку можна проаналізувати й виправити (Metcalfe, 2017).
Метааналіз тренувань з управління помилками також показав позитивний ефект, особливо для перенесення навичок на нові завдання. Водночас більшість включених досліджень стосувалася роботи з програмним забезпеченням, тому результат не можна механічно переносити на будь-яке навчання (Keith & Frese, 2008).
Додаткова складність полягає в тому, що власна невдача може загрожувати самооцінці. У серії експериментів люди гірше засвоювали інформацію з негативного зворотного зв’язку про власну відповідь, ніж із повідомлення про успіх. Дослідники припустили, що загроза для его змушувала учасників відвертатися від корисної інформації (Eskreis-Winkler & Fishbach, 2019).
Саме тому важливо відокремлювати оцінку виконання від оцінки себе. Поки вся увага зайнята думкою «що ця помилка говорить про мене?», значно менше уваги залишається для запитання «що саме мені потрібно виправити?».
Прагнути кращого — не проблема
Проблема починається не там, де людина хоче розвиватися.
Високі стандарти можуть підтримувати зусилля й результат. Натомість страх помилок, постійні сумніви та залежність самооцінки від досягнень частіше пов’язані з психологічними труднощами й уникненням. Цю відмінність підтверджують і дослідження різних компонентів перфекціонізму (Madigan, 2019).
Тому РЕПТ не пропонує відмовитися від стандартів і сказати: «Мені байдуже, як я це роблю».
Позиція інша:
Я хочу зробити добре. Я готовий навчатися, виправлятися і докладати зусиль. Але мій сьогоднішній результат не визначає моєї людської цінності.
Це не позитивне мислення і не спроба переконати себе, що «все чудово».
Не чудово.
Кривенько. Повільно. Місцями взагалі чортзна-що.
Але це чесний опис нинішнього рівня навички, а не остаточний діагноз усій людині.
Чужий третій рік і ваша третя спроба
Порівняння з іншими може допомагати орієнтуватися. Але часто ми використовуємо його несправедливо: порівнюємо свою третю спробу з чужим третім роком практики.
Ми бачимо, як людина впевнено танцює, виступає, веде заняття або користується складним обладнанням. Але не бачимо сотень попередніх повторень, незрозумілих інструкцій, невдалих дублів і запитань, які їй довелося поставити.
Корисніше порівнювати не всю себе з іншою людиною, а конкретні показники власного навчання:
- Що сьогодні стало хоча б трохи зрозумілішим?
- Яку дію я вже виконую менш незграбно?
- Яка помилка повторюється найчастіше?
- Якого зворотного зв’язку мені бракує?
- Чи достатньо в мене було практики, щоб очікувати стабільного результату?
- Я порівнюю однакові етапи навчання чи зовсім різні?
Як залишитися новачком і не втекти
Після невдалої спроби можна використати коротку схему.
1. Назвіть факт без вироку
Не:
Я бездарний.
А:
Я поки що виконую цю конкретну дію повільно і часто помиляюся.
Факт має бути достатньо конкретним, щоб із ним можна було працювати.
2. Знайдіть приховану вимогу
Запитайте себе:
- Що, на мою думку, неодмінно повинно було статися?
- Чого я нібито не маю права допустити?
- Чому новачок у моєму уявленні вже має поводитися як досвідчена людина?
Наприклад:
Я вимагаю, щоб уже на третьому занятті рухався впевнено й не відставав від групи.
3. Перевірте переконання
- Де докази, що я вже зобов’язаний це вміти?
- Неприємність справді дорівнює катастрофі?
- Чи справді я не витримаю кількох хвилин ніяковості?
- Чи можна логічно оцінювати всю людину за однією дією?
- Чи допомагає це переконання залишатися в навчанні?
4. Сформулюйте реалістичну відповідь
Я хотів би справлятися краще, але не зобов’язаний уже все вміти. Мені може бути ніяково, проте я здатний це витримати. Ця спроба була слабкою, але вона не робить слабкою всю мене. Тепер мені потрібно зрозуміти, що саме виправити.
5. Заплануйте одну наступну дію
Не «стати впевненим». Не «більше ніколи не помилятися».
А одну конкретну дію:
- попросити викладача ще раз показати рух;
- поставити одне «очевидне» запитання;
- виконати вправу повільніше;
- показати наставникові недосконалу чернетку;
- повторити один складний компонент п’ять разів;
- після спроби записати одну помилку й один помітний прогрес.
Такі експерименти мають бути поступовими й безпечними. Дозволити собі бути новачком не означає наражатися на небезпеку, погоджуватися на приниження або практикувати без належного супроводу там, де помилка може зашкодити іншим.
Самоприйняття не скасовує відповідальності
Безумовне самоприйняття іноді помилково сприймають як позицію:
Я молодець за будь-яких умов, тому нічого не треба змінювати.
Насправді воно дозволяє одночасно утримувати дві думки:
Я виконав це погано.
Я не стаю через це поганою людиною.
Коли нам не потрібно захищати всю свою цінність, з’являється більше можливостей чесно аналізувати результат. Побачити помилку. Попросити про допомогу. Визнати прогалину. Спробувати ще раз.
У дослідженнях самоспівчуття після невдачі було пов’язане не з відмовою від зусиль, а з більшою готовністю виправляти помилки й працювати над слабкими сторонами (Breines & Chen, 2012). Проте самоприйняття не гарантує результату: на навчання також впливають якість викладання, доступ до зворотного зв’язку, здоров’я, ресурси, попередня підготовка та складність самої навички.
А якщо це справді «не моє»?
Не все потрібно продовжувати будь-якою ціною.
Людина може відмовитися від заняття, тому що воно більше не відповідає її цінностям, не викликає інтересу, потребує недоступних ресурсів або створює неприйнятний ризик.
Питання лише в тому, на чому ґрунтується рішення:
Я обдумав це й вирішив, що не хочу продовжувати.
Або:
Я не витримую почуватися новачком, тому краще оголошу, що це не моє.
У першому випадку людина робить вибір. У другому — можливо, тікає від сорому й передчасно перетворює теперішню недосвідченість на остаточний прогноз.
Висновок
Неможливо вчитися нового й увесь час виглядати людиною, яка це вже вміє.
Ви можете плутатися. Рухатися повільніше за інших. Ставити запитання, відповіді на які комусь здаються очевидними. Робити невдалі спроби. Відчувати розгубленість, розчарування або сором.
Мета не в тому, щоб переконати себе: «У мене все чудово».
Мета — навчитися говорити правду без самоприниження:
Так, поки що я роблю це погано. Мені це не подобається. Але я новачок, а не безнадійна людина. Я можу витримати незручність, отримати зворотний зв’язок, виправити одну помилку й зробити наступну спробу.
Питання не в тому, як ніколи не почуватися незграбним.
Питання в тому, чи дозволите ви собі залишатися новачком достатньо довго, щоб одного дня ним перестати бути.
Джерела
- Bernard, M. E. (Ed.). (2013). The Strength of Self-Acceptance: Theory, Practice and Research. Springer. DOI.
- David, D., Lynn, S. J., & Ellis, A. (Eds.). (2009). Rational and Irrational Beliefs: Research, Theory, and Clinical Practice. Oxford University Press. DOI.
- Vîslă, A., Flückiger, C., Grosse Holtforth, M., & David, D. (2016). Irrational beliefs and psychological distress: A meta-analysis. Psychotherapy and Psychosomatics, 85(1), 8–15. DOI.
- Metcalfe, J. (2017). Learning from errors. Annual Review of Psychology, 68, 465–489. DOI.
- Keith, N., & Frese, M. (2008). Effectiveness of error management training: A meta-analysis. Journal of Applied Psychology, 93(1), 59–69. DOI.
- Eskreis-Winkler, L., & Fishbach, A. (2019). Not learning from failure—the greatest failure of all. Psychological Science, 30(12), 1733–1744. DOI.
- Madigan, D. J. (2019). A meta-analysis of perfectionism and academic achievement. Educational Psychology Review, 31, 967–989. DOI.
- Breines, J. G., & Chen, S. (2012). Self-compassion increases self-improvement motivation. Personality and Social Psychology Bulletin, 38(9), 1133–1143. DOI.
Матеріал має інформаційний та освітній характер і не замінює індивідуальної консультації психолога, психотерапевта або лікаря.
